Вікторіанським братством в результаті моніторингу Інтернет-простору було знайдено інформацію про те, що Московський патріарх Кирило під час проповіді у Храмі Христа Спасителя 27 вересня 2021 року на свято Воздвиження Хреста Господнього заявив, що Вселенський патріарх Варфоломій впав у розкол. Про це очільник РПЦ сказав під час нагородження працівників Відділу закордонних церковних зв’язків Російської православної церкви, до сфери відповідальності яких якраз і належала протидія томосу та втриманню України у сфері впливу Москви. Тобто це не обмовка, а свідома заява для активної цільової аудиторії. 
До речі, це вперше з вуст Московського патріарха Кирила звучить фраза, що Вселенський патріарх Варфоломій «розкольник». Раніше очільник РПЦ не дозволяв собі таких різких заяв, а такі випади могли демонструвати лише анонімні телеграм-канали чи придворні церковні пропагандисти. Все це вкладається в логіку підготовки Московської патріархії до проголошення анафеми Вселенському патріарху як помсти за те, що він надав томос Православній церкві України. Однак у підготовці звинувачень, як завжди, цікава аргументація, адже сам по собі процес надання автокефалії ніяким чином не регламентований канонами, будь-які загальні звинувачення Варфоломія в порушенні канонів були не більш ніж пафосними речами, без реального змісту. При звинуваченнях Вселенського патріарха у розколі найчастіше наводять таку аргументацію: «той, хто співслужив з розкольником, сам стає розкольником». Насправді ж це парафраз 10-го Апостольського правила та другого канону Антіохійського собору і дев’ятого канону Карфагенського собору, які складають корпус канонічного права. Тобто по-суті, це така собі теорія п’яти рукостискань по-православному. Якщо Варфоломій співслужив з розкольниками, то і сам став розкольником. Тобто за логікою Москви, починаючи з 6 січня 2019 року він «розкольник», бо співслужив літургію з главою ПЦУ митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм. Насправді ж, Вселенський патріарх Варфоломій, вочевидь, готувався до протидії з боку Москви та ретельно вивчав можливість розв’язання українського церковного питання, перед власне самим розв’язанням. Константинопольський патріархат перед тим, як визнавати УПЦ КП та УАПЦ, відновив власну юрисдикцію над Українським Православ’ям – Київською митрополією, а вже потім, на підставі 9 та 17 канонів ІV Вселенського собору, які надають виключне право Константинопольському патріархові бути найвищою апеляційною інстанцією, реабілітував тих, хто не мав церковного спілкування. До речі, Москва ніколи не заперечувала цього права Константинополя. Ба більше, під час церковної кризи в XVII столітті, пов’язаної з реформами патріарха Никона (1605–1681), московити звернулися саме до Константинопольського патріарха, як найвищої інстанції, і він, разом з іншими патріархами, прибув до Москви для вирішення розколу. Чомусь тоді ніхто не казав про «втручання у справи іншої помісної церкви». Тому дуже дивно, що нині хтось каже, що Вселенський патріарх, надавши автокефалію частині своєї церкви, втрутився у справи іншої помісної церкви.
