Сербський приклад для «лаврських старців»

Без рубрики 20 мая 2022 пока нет комментариев
Вікторіанське братство, посилаючись на допис заступника Голови Управління в Управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ Євстратія Зорі (архієпископа Чернігівського і Ніжинського), публікує наступну інформацію.

Після історичного рішення Вселенського Патріархату щодо відновлення канонічного та євхаристійного спілкування з ієрархією Охридської Архієпископії у Північній Македонії, яка рішенням Сербської Православної Церкви 2005 року була «позбавлена сану», 19 травня 2022 року відбулося продовження руху до розв’язання накопичених за минулі десятиліття проблем — у соборі св. Сави Сербського в Белграді відбулася спільна літургія Сербського Патріарха Порфирія та Охрідського Архієпископа Стефана, ієрархів Сербського Патріархату та Охрідської Архиєпископії.

У офіційному повідомленні на сайті СПЦ Охрідський Архієпископ іменований «Блаженнійшим», а Церква — «Македонською Православною Церквою — Охрідською Архієпископією». Зазначено також, що ієрарх СПЦ Іоан, якого Патріархат раніше призначив бути «архієпископом Охрідським і митрополитом Скопським», тобто очільник паралельної сербської ієрархії, яку намагалися створити у Північній Македонії, — був «молитовно присутній», отже не служив.

Співслужіння не означає ще остаточного врегулювання відносин двох Церков, але свідчить про фактичне подолання розділення, що існувало між ними протягом 55 років. Це стало можливим саме завдяки рішенню Вселенського Патріархату. Оглядачі прогнозують, що співслужіння стало частиною «дорожньої карти» до визнання Церкви у Північній Македонії автокефальною.

Ієрархам і духовенству Московського патріархату в Україні варто би було звернути увагу на сьогоднішню подію, адже рішення про уневажнення московських відлучень, ухвалене Вселенським Патріархатом щодо УПЦ КП і УАПЦ в жовтні 2018 року вони, навідміну від зробленого тепер СПЦ, проігнорували.

МПвУ вважає СПЦ своїм ключовим союзником (і не безпідставно), туди не раз їздили делегації з Лаври за підтримкою. Тож тепер очільники МПвУ опиняються у складному становищі: як можна пояснити, чому рішення Вселенського Патріархату щодо відновлення канонічного достоїнства і євхаристійного спілкування з ієрархами в Північній Македонії Сербська Церква, яка їх «позбавила сану», прийняла і виконала, подолавши 55-літнє розділення, а рішення того ж Вселенського Патріархату щодо українського питання МП зневажає і заперечує?