Тривалий час Вікторіанське братство не надавало належної "шани" скандально відомому ужгородському священнику РПЦвУ Димітрію Сидору, який через свою непримиренну антиукраїнську позицію однозначно заслуговував стати однією з перших персон у нашій базі "Паноптикум". Причиною цього було те, що діяльність такого видатного "діяча" потребувала глибокого та всебічного вивчення, аби жоден його ганебний вчинок не залишився без нашої уваги. Дякуючи значним масивам відкритої інформації у Всесвітній павутині, лицарям Братства вдалося прискіпливо проаналізувати життєпис нашого "героя-сепаратиста", активного прибічника "Русского міра". Отже, представляємо на розсуд читачів результати проведеного нами розслідування. Отець Димитрій Сидор народився 29 березня 1955 року у с. Лецовиця Мукачівського району Закарпатської області. Зростав він у родині православного священника, тому змалечку ознайомився із релігійним ремеслом. Здобувши освіту на фізичному факультеті Ужгородського державного університету, вирішив поїхати на навчання до Московської духовної семінарії. Після навчання у КДБ-шній семінарії Сидор повертається до Закарпаття, де розпочинає свій власний шлях служіння Богу. Але виявиться цей шлях дещо химерним і спотвореним, який нагадував більше цілеспрямовану роботу "крота" російських спецслужб щодо розгойдування обстановки у мультинаціональному і споконвіку миролюбному Закарпатті. Навчання у Москві, в тому числі, ймовірно "плідне" спілкування з кураторами з Комітету держбезпеки, наклало відповідний відбиток на свідомості та поглядах Сидора, зробивши його на все життя затятим москвофілом та прихильником ідеології "Русского міра". Не в останню чергу, суттєвий вплив на його подальше життя справляло значне марнославство й жага до грошей. Ще у 1990-х роках, враховуючи закарпатське походження та можливо отримані вказівки, отець Димитрій вирішив приймати активну участь у так званому політичному русинстві (відоме також як неорусинство), до започаткування якого, подейкують, приклали руку й відповідні служби з Московії.
На думку професора Любомира Белея, антиукраїнська спрямованість неорусинства відповідала і відповідає геополітичним інтересам Росії, Угорщини, Словаччини, Польщі, Румунії, які не були і не є зацікавлені у сильній позиції України в Центральній Європі та прагнуть асимілювати місцеве українське населення.
Саме завдяки створеній Д.Сидором у червні 2005 року громадській організації «Сойм підкарпатських русинів», діяльність якого одразу вказувала на тісний контакт з Москвою, неорусинство на Закарпатті отримало новий потужний поштовх. Про контакти з Росією свідчили численні конференції та створення організацій-земляцтв у РФ, участь проросійських організацій у русинських акціях, що відбувалися в Ужгороді та Мукачеві. За інформацією засобів масової інформації, «Сойм підкарпатських русинів» фінансувався російським урядовим фондом «Русский мир». Дуже відома українцям "кривава" назва, чи не так?! Саме на засіданні "Сойму підкарпатських русинів", яке відбулося 15 грудня 2007 року у м. Мукачево під головуванням Сидора, було ухвалено декларацію з вимогою незалежності Підкарпатської Русі. Так наш отець гучно заявив про себе, відробляючи отримані від російських "друзів" кошти і забезпечуючи собі стабільне фінансування на найближчу перспективу. А які можливості могли відкритися перед ним, якби вдалося розбурхати усе Закарпаття і досягнути його "автономії"! Певно, мав би шанс стати гауляйтером Підкарпатської Русі. Не отримавши одразу гідної відсічі від українських правоохоронців, Д.Сидор увійшов у смак і взявся до активної боротьби за права "пригнічених русинів" та "русинську автономію", шукаючи собі ідеологічних союзників. Діяв він досить вдало, і вже 7 червня 2008 року відбувся об'єднавчий з'їзд "Сойму підкарпатських русинів" та іншої русинської організації - "Народна рада русинів Закарпаття" під назвою "Перший європейський конгрес підкарпатських русинів".
"Народна рада русинів Закарпаття" зареєстрована у жовтні 2006 року екс-депутатом Закарпатської обласної ради Євгеном Жупаном, який також стояв у витоків політичного русинства так званого місцевого, локал-патріотичного спрямування. Він став відомий тим, що у вересні 1994 року подав на розгляд сесії обласної ради підготовлену ним «Заяву про включення в порядок денний питання про статус автономії нашого краю». У ній констатувалося проголошення Підкарпатської автономної республіки та в її складі Берегівського націонал-культурного округу. Обласну раду пропонувалося перейменувати на парламент Підкарпатської автономної республіки у складі України.
Слово «європейський» мало підкреслити незалежність закарпатських русинів від американської русинської діаспори, яку представляв американсько-канадський історик русинсько-угорського походження, основоположник проєвроатлантичної гілки русинства Пол Роберт Магочій і яка має абсолютний вплив у Світовому конгресі русинів. За результатами конгресу був прийнятий меморандум «з настійною вимогою до урядів, президентів та парламентів ЄС, Чеської Республіки та Російської Федерації виступити гарантами державно-правового статусу Закарпаття - Підкарпатської Русі». Вже 25 жовтня 2008 року відбувся Другий європейський конгрес підкарпатських русинів, який ухвалив «Меморандум про прийняття акту проголошення відновлення русинської державності». На конгресі прем'єр-міністром самопроголошеної «Республіки Підкарпатської Русі» було «обрано» одіозного Петра Гецка, який згодом - одразу після анексії Криму та початку "русской вєсни" на Донбасі - за вказівкою кураторів з ФСБ почав активно з'являтися в Інтернет-просторі, аби "боротися" за незалежність Підкарпатської Русі. Перебуваючи на початку грудня 2008 року у Мінську, Д.Сидор заявив про легітимність «уряду Республіки Підкарпатська Русь». 9 грудня «Сойм підкарпатських русинів» звернувся до Державної думи РФ, до тодішнього прем'єр-міністра В.Путіна та президента Д.Медведєва з проханням визнати незалежність русинської республіки. В подальшому саме це звернення лягло в основу доказової бази щодо доведення вини Д.Сидора у сепаратизмі та закликів до зміни державного устрою. Тоді ж, 19 грудня, у Ростові-на-Дону відбулася «міжнародна» наукова конференція «Геноцид і культурний етноцид русинів Карпатської України». На форумі не було жодного офіційного представника України, тільки члени «уряду Республіки Підкарпатської Русі» та численні учасники форуму з Росії. Слід відмітити, що кримінальну справу відносно Д.Сидора у зв'язку із зазіханнями на територіальну цілісність України було порушено Службою безпеки України ще влітку 2008 року, а 19 лютого 2012 року він був засуджений Ужгородським міськрайонним судом за ч.1 ст. 110 ККУ до 3-х років позбавлення волі (умовно, з відстрочкою на 2 роки) та сплати штрафу (1840 гривень.). Повідомляється, що діяльність «Сойму підкарпатських русинів» офіційно припинено у січні 2018 року. Не досягнувши успіху з проєктом "Сойму...", Д.Сидор вирішив діяти обережніше, перенісши діяльність промосковського крила неорусинства поза межі України. Так він став ідейним натхненником проведення 25 квітня 2009 року у чеському місті Пардубіце Першого світового конгресу підкарпатських русинів (проросійська альтернатива Світового конгресу русинів), "учасники" якого звернулися «до усіх русинських організацій, світової громадськості, керівників держав, парламентів та урядів «підтримати відновлену 1 грудня 2008 року державність Республіки Підкарпатська Русь - материнського держави усіх русинів світу». Цю ідею разом з ухваленням «Конституції» самопроголошеної республіки 1 травня 2009 року мав затвердити черговий Європейський конгрес підкарпатських русинів в Ужгороді, який так і не відбувся. Один з прикладів, коли українські спецслужби спрацювали на випередження і не дали відбутися відверто московському "шабашу". В якості "засновників" так званої Всесвітньої ради підкарпатських русинів, яка нібито виступала ініціатором проведення промосковського русинського конгресу у Чехії, виступили знайдені Сидором у цій успішній європейській державі горе-підприємці і авантюристи родом з Закарпаття - Василь Джуган та його зять Михайло Тяско. Останні одразу взялися за справу відновлення "русинської державності", активно діючи в інтересах Москви. Якщо Василь Джуган, чесно кажучи, був більш стриманим в інформаційному просторі, бо приділяв багато часу власному ресторанному бізнесу, то його зять з часом перетворився у досить вправного Facebook-пропагандиста, які активно поширював у соціальних мережах промосковські наративи. Один з його "перлів" 4 січня 2020 року поширив на шпальтах Facebook-групи "Rusyn.eu" наш Димитрій Сидор. Так, у програмі «Право, честь і свобода» побачило відеозвернення Михайла Тяска під назвою «В Штатах і в Європі права нацменшинств соблюдаються. А в Украйині?». Автор відмітив, що в Україні, на відміну від США та ЄС, порушуються права русинів, а українські чиновники не виконують вимоги законодавства щодо права людини на вибір або відновлення власної національності. На його думку, своєю діяльністю антирусини (мається на увазі українська влада) ризикують бути звинувачені у скоєнні етноциду та геноциду. Апогеєм діяльності Всесвітньої ради підкарпатських русинів в особі Джугана і Тяска стала організована ними у вересні 2019 року за активної підтримки Сидора зустріч з відверто прокремлівським президентом Чехії Мілошем Земаном, з яким вони тривалий час були знайомі. Подейкують, що свого часу обидва чеські "бізнесмени" активно підтримували фінансово передвиборчу кампанію Земана, тим самим сприявши його приходу до влади. Абсолютно не здивуємося, якщо у тих коштів відчувався "російський" присмак. Участь у зустрічі приймала "чудова сімка" найкращих представників русинського народу. Окрім Джугана і Тяска, на ній засвітилися головний ФСБ-русин Росії, голова московського "Объединения русинов" Андрій Фатула, голова Координаційного центру русинських організацій у Відні, який невідомо звідки взявся, Тетяна Поп (про неї більше у посиланні), та "ударна" русинська група із Закарпаття на чолі з Сидором. До її складу православний батюшка затягнув добре відомого закарпатцям оригінальністю своєї поведінки "активіста" Івана Данацка та молодого амбітного русинського поета Михайла Чикивдю. У ході зустрічі із Земаном обговорювалися питання «розширеної автономії для Закарпатської області». Михайло Тяско як заступник голови Світової ради підкарпатських русинів наголосив, що «українська влада дотепер не визнає, не поважає русинську мову та культуру». Зі свого боку, чеський президент «пообіцяв русинам, що про їхні проблеми говоритиме з українським президентом Володимиром Зеленським». Загалом, вийшла непогана інформаційна бомба, яка привернула у черговий раз увагу широкої громадськості до проблеми "утисків русинів" у Закарпатті. Згодом - у вересні 2020 році - життя гідно оцінить "старання" Джугана і Тяска та розставить все на свої місця: чеська Феміда у результаті проведення обшуку в їхньому ресторані домашньої кухні Dašické sklepy затримає обох цих пройдисвітів за ухилення від сплати податків у розмірі, еквівалентному майже 25 мільйонам гривень. Але повернемося до героя нашого розслідування. Створивши осередок промосковського русинства у Чехії, поза межами Закарпаття, куди не могли дістатися українські спецслужби, Димитрій Сидор вирішив паралельно продовжувати власну боротьбу за щастя русинського народу у Закарпатті, заховавшись на затишній посаді заступника голови "Народної ради русинів Закарпаття" Євгена Жупана і смикаючи того у потрібний момент за ниточки керування цією організацією в інтересах Москви. Восени 2010 року він отримує під патріарха Кирила благословіння та приймає участь в Європейському російському форумі - сучасному форматі "шабашу" махрових роспропагандонів, на якому озвучив доповідь "про триваючі факти дискримінації, етноциду з явними ознаками геноциду русинської нації в Україні...Проводяться судові переслідування за то, що русини прагнуть бути такими". Також Сидор виправдав свою політичну діяльність на "своєрідних барикадах" (прим. так романтично було названо його сепаратистську діяльність) її відповідністю "Основам Концепції Російської православної церкви". Тим самим він засвідчив багатьом відомий факт про те, що розпалювання сепаратизму в Україну - цілком буденна для РПЦ справа, яка й нібито Богу угодна. Незабаром його талант проповідника і здібного пропагандиста у повній мірі проявився на шпальтах створеного ним сайту Rusyn.eu, в однойменній групі у Фейсбуці та на YouTube-каналі "rusyn.eu, Русинськоє Медіа". Наш панотче настільки широким кроком вступив в еру цифрової інформації, що почав як з кулемета публікувати відеоматеріали із власними виступами, а також з проведеними відеоінтерв'ю подібних йому представників політичного русинства - Валерія Падяка, Володимира Фенича та інших. В актив Димитрія Сидора можна сміливо записати такі видатні і змістовні програми «Живий русинський язик», «Право, честь і свобода», «Русинська книга», «Русинська історія», які просто вражають якістю свого контенту. А зміст цих матеріалів настільки глибокий і по-науковому достовірний, що Дмитро Кісельов та Володимир Соловйов з Московії наразі можуть лише повчитися у нашого священника. Лицарі Братства не полінувалися збагатитися тим знанням, яке ллється з помийок Сидора, і одностайно визнали той факт, що у своїх відеоматеріалах Димитрій Сидор усілякими способами намагається впливати на мізки недостатньо досвідчених глядачів в інтересах легітимізації русинського руху. Він посилається на міжнародно-правове обґрунтування законності русинської державності, схиляє глядачів до пробудження в них русинської самосвідомості і свідомо принижує або перекручує роль видатних українських діячів Закарпаття - як-от Августина Волошина - у творенні української державності, відкрито засуджує дії української влади. Наведемо декілька прикладів: 17 грудня 2019 року Д.Сидор поширює у Фейсбуці інформацію про здійснення ним щорічної доповіді у Брюселлі про стан прав і свобод русинів Закарпаття в Україні, в якій нібито було озвучено питання про те, «чому підкарпатські русини, мешканці Закарпаття в Україні, зазнали порушення своїх національних прав з 1991 року, ставши заручниками європейської русофобії 20 та 21 століть?». У доповіді говориться про постійні утиски прав закарпатських русинів, зокрема про анексію русинської національної території Радянським Союзом 21.01.1946 рішенням Президіума Верховної Ради УРСР, а також про ще більші у порівнянні з радянським періодом порушення прав русинів Закарпаття після здобуття Україною незалежності у 1991 році, заперечення їхніх прав на розвиток русинської мови, освіти, науки та культури з боку української влади тощо. У доповіді Д.Сидор звертається до керівництва та правозахисних організацій Євросоюзу з п’ятьма питаннями, зокрема, чому миролюбні русини Закарпаття, які ніколи не створювали націоналістичних доктрин, ніколи не порушували прав інших людей, не створювали терористичних організацій та не ініціювали жодних конфліктів, стали заручниками політики русофобії у Європі; чому Євросоюз протягом 28 років свідомо ігнорує порушення прав русинів в Україні; закликає ЄС звернути увагу на цю проблему і особисто переконатися у порушенні прав русинів. Д.Сидор висловив надію на те, що українська влада перестане бути порушником власних законів щодо легітимних прав русинського народу і припинить робити те, що закінчилося на сході жахливим міжетнічним конфліктом, що спричинив втрату територій та населення. Далі він пояснює, що напередодні - 10 грудня - русинська делегація прийняла участь в «Европейском російському форумі», який щорічно проводиться у Брюсселі за підтримки знову ж того самого кривавого фонду "Русский мир". Основною темою форуму стало збереження російської ідентичності в Євросоюзі. Тут вже можемо сміливо висловити впевненість у тому, що Сидор не відчуває різниці у російській та русинській ідентичності, певно ототожнюючи їх. В чиїх інтересах працюєте, пане Сидор?! 4 січня 2020 року в одній зі своїх програм він оприлюднив позицію ефемерних та невловимих «русинських політологів»: «Всякий народ, всяка держава, яка русинів не визнавала, невмолимо їх втрачала». Він назвав заборону національності «русин» та русинської мови в Україні «етноцидом» і гостро засудив судове переслідування русинів через звинувачення у сепаратизмі, натякаючи про своє притягнення до кримінальної відповідальності. Таких випадків незліченна кількість. Шановні читачі, можете самі ознайомитися. Але головне: збережіть при цьому здоровий глузд! Підсумовуючи моральний портрет отця Сидора, не можемо не згадати його тісних контактів з керівництвом усім відомою своєю позицією партії "Опозиційна платформа - За життя". Так, подейкують, що головний представник даної політсили у Закарпатті Іван Чубирко вважає Сидора своїм духовним наставником та незаперечним моральним авторитетом. Був Сидор помічений й на конференціях організації «Український вибір», що фінансується кумом Путіна Віктором Медведчуком. Нічого додати, усе цим сказано! Наостанок ми зібрали декілька показових фактів про реальне ставлення отця Сидора до Православної церкви України та визнання її автокефалії з боку Вселенського Патріархату. У своїй проповіді від 14 жовтня 2018 року Сидор заявив, що всі, хто не в Московському Патріархаті, - «алкоголіки», а всі рішення Константинополя щодо надання Томосу про автокефалію Українській Церкві – не є і не можуть бути законними. У цій проповіді Димитрій Сидор сіяв ворожнечу проти представників ПЦУ, звинувачуючи їх у грубій формі в «неканонічності» та антропологічної неповноцінності. Зокрема, він нахабно називав вірян Православної церкви України «скопищем безбожних нецерковних людей, які вирішили робити собі помісну Церкву…». Промайнуло два роки, і у грудні 2020 року він народив черговий випуск програми «Недосказанное…», у якій він назвав Томос для Православної церкви України розкольницьким документом, а Константинопольського патріарха Варфоломія – головним розкольником Православного світу. У березні 2020 року світ побачило ще одне геніальне відео Сидора, відзняте ним, ймовірно, у грудні 2019 року у будівлі Європарламенту, в якому він традиційно пропагував велич та могутність УПЦ МП, назвавши її «єдиною канонічною церквою в Україні». При цьому він наголосив на тому, що Православна церква України цілковито залежна від Вселенського патріархату. Отже, Вікторіанське братство Святого апостола Андрія Первозваного за результатами проведеного розслідування може сміливо констатувати, що подібна діяльність Димитрія Сидора щодо заперечення єдності української нації, заперечення історичної ролі видатних творців української державності, агресивного несприйняття Автокефалії Православної церкви України робить його ворогом усього українського. За відверте підігравання Кремлю у його спробах роздерти на шматки нашу Батьківщину та сумлінне виконання вказівок московських попів щодо задурювання мізків православній пастві він заслужив на почесне місце у нашій базі "Паноптикум". Завдяки силам Братства такі, як Сидор і йому подібні, будуть викриті, а їхня діяльність постане перед суспільним осудом. Тільки спільними зусиллями ми зможемо перемогти кремлівську нечисть!