На офіційній сторінці Єкатерингбурзької єпархії рпц https://ekaterinburg-eparhia.ru (керівник – митрополит Єкатеринбурзький і Верхотурський Євгеній (Кульберг Олексій Сергійович, 25.09.1972 р.н.), публікуються інформаційні матеріали, що спрямовані на виправдовування та заперечення збройної агресії російської федерації проти України, а також глорифікацію її учасників, зокрема:
- 20 грудня 2023 року, на офіційному сайті Єкатиренбурзької єпархії рпц розміщено інформаційну публікацію під назвою: «И должно быть страшно»: протоиерей Андрей Канев о служении в зоне СВО в интервью «АиФ – Урал» (https://ekaterinburg-eparhia.ru/news/2023/12/20/124264/). Так, у згаданому матеріалі Андрій Канєв наголошує, що з 2014 року є штатним священнослужителем Міністерства оборони рф на посаді помічника начальника відділення по роботі з віруючими - військовослужбовцями центрального військового округу. На даний час, російський клірик приймає участь у т.зв. СВО в різних районах проведення бойових дій. Окрім цього, Андрій Канєв заявив, що основним його завданням на вказаній посаді – це надання допомоги військовослужбовцям у духовному, моральному та психологічному напрямку.
Згідно Наказу Міністра оборони РФ від 30.01.2020 року №30 "Об организации взаимодействия органов военного управления, соединений, воинских частей и организаций Вооруженных Сил Российской Федерации с традиционными религиозными объединениями Российской Федерации и работы с верующими военнослужащими Вооруженных Сил Российской Федерации", серед основних завдань військових капеланів є формування у військовослужбовців свідомої мотивації виконання військового обов'язку відповідно до військової присяги, на основі моральних цінностей релігійних об'єднань.
- 22 грудня 2022 року на офіційному сайті Єкатиренбурзької єпархії рпц, було розміщено інформаційну публікацію під назвою «Духовная поддержка военных и гуманитарная помощь бойцам СВО: подведены итоги работы военного отдела Екатеринбургской епархии за 2022 год» (https://ekaterinburg-eparhia.ru/news/2022/12/26/90166/), у якій йдеться, що під час щорічного єпархіального зібрання митрополит Єкатерингбурзький рпц Євгеній заявив про надання російським військовослужбовцям цілеспрямованої фінансової допомоги з боку підконтрольного кліру, пряма мова: «Военным отделом была собрана и передана гуманитарная помощь для военнослужащих Центрального военного округа, участвующих в СВО, на общую сумму более 1 млн руб. Это результат слаженной работы как руководителей направления – протоиерея Андрея Канева и Ильи Константиновича Новожилова», що вказує на підтримку російським кліриком т.зв. «СВО».
Окрім цього, на «youtub» каналі під назвою: «tvsoyuz» опубліковано інтерв’ю під назвою «ЗА ДРУГИ СВОЯ: батюшки-добровольцы в зоне СВО» (посилання: https://www.youtube.com/watch?v=IHDECPUEFTE), у якому також взяв участь Андрій Канев, який наголосив, що перебував брав участь в проведені т.зв. СВО на різних територіях України (вказана заява зафіксована в інтерв’ю на 12:07 хв.).
20 грудня 2023 року на сайті https://ekaterinburg-eparhia.ru за посиланням https://ekaterinburg-eparhia.ru/news/2023/12/20/124264/ розміщена стаття під назвою: «И должно быть страшно»: протоиерей Андрей Канев о служении в зоне СВО в интервью «АиФ – Урал»
Участники специальной военной операции вернутся с особым опытом дружбы, братства, справедливости. И с практическим опытом познания Бога. Об этом в уральском издании «АиФ – Урал» рассказал настоятель храма во имя Владимирской иконы Божией Матери на Семи Ключах протоиерей Андрей Канев.
Отец Андрей Канев с апреля 2014 года является штатным священником МО РФ в должности помощника начальника отделения по работе с верующими военнослужащими Центрального военного округа. С тех пор — постоянный участник командировок, как раньше было принято говорить — в горячие точки планеты.
Рада Боженко, «АиФ-Урал»: – Отец Андрей, как сложилась ваша история священнического служения в зоне СВО?
– В 2013 году я, видя, что происходит у соседей, понимал, что всё это миром не закончится… Хотел принести какую-то пользу, поэтому с 2014 года я священник в штате Министерства обороны России. Это было моё добровольное решение. Соответственно, моё служение связано с командировками в зону боевых действий.
– В чём вы видели тогда и видите сейчас свою задачу?
– Она неизменна – помочь нашим военнослужащим в духовном плане. Среди них много верующих, поэтому и на учениях, и особенно в зоне боевых действий священник нужен.
– Как говорят, в окопе атеистов нет?
– Есть, куда они денутся? Это выражение имеет под собой основу в глобальном смысле, в том плане, что человек во что-то да верит, но это не обязательно религиозная вера. И нельзя сказать, что все, кто находится в окопе, стопроцентно православные или, скажем, мусульмане.
Другое дело, что в таких условиях человек познаёт Бога практически. Не теоретически, не «по традиции», а именно по-настоящему. Будет ли он потом религиозным человеком, трудно сказать, но верующим останется точно.
И я не хочу говорить о мотивах, по которым люди, находящиеся в зоне СВО, приходят к Богу, человек – существо сложное. Но совершенно очевидно, что эти люди вернутся с особым опытом дружбы, братства, справедливости, с опытом общения с Богом – опытом настоящим, а не формальным.
– Предположу, что служение в тех условиях отличается от служения в храме Екатеринбурга. Вы же, скорее всего, не требуете от военнослужащих чтения утреннего и вечернего молитвенного правила от первой до последней буквы?
– Нет, конечно. Утреннее и вечернее правило – для мирной жизни. На линии соприкосновения всё по-другому, и работа священника тоже выстраивается по-другому. По большому счёту, наша задача – не мешать, поэтому всё сжато, быстро, долгие проповеди в тех условиях, конечно, неуместны. Да и литургии полным чином никто не служит, поэтому мы берём самое главное, самую суть.
Весь опыт, который сегодня есть у штатного духовенства, наработан на учениях. Как известно, у Вооружённых сил России всегда были учения – локальные, большие, очень большие. Духовенство в них всегда участвовало, и тот полученный опыт применяется сейчас в зоне СВО. Даже на учениях ты работаешь не так, как в храме, там нет длинных служб, не применяются особые правила подготовки к причастию, к исповеди – условия не те, поэтому всё подстраивается под военнослужащих.
С началом же спецоперации наш опыт расширяется, к примеру, в плане мобильности. Если на учениях мы ставили храм-палатку, то в условиях боевых действий её не поставишь, поэтому у нас есть храм на базе УАЗика. Это, с одной стороны, наше транспортное средство, а с другой – у него открываются задние двери, и там есть всё необходимое для совершения кратких богослужений, таинств. Если есть возможность, конечно. Чем ближе к линии соприкосновения, тем возможностей меньше и меньше, поэтому там священник сам ходит, и всё, что необходимо для совершения краткого богослужения, крещения, исповеди, причастия, освящения чего-то, например, блиндажа, есть у него в рюкзаке.
– Взаимодействуете ли вы с представителями других конфессий?
– Мы очень тесно с ними работаем, поскольку наша армия многонациональна и многоконфессиональна. Допустим, на нашем направлении больше полугода с нами ездят муллы-добровольцы. Мы живём вместе, питаемся вместе, ездим вместе, работаем вместе.
Приезжаем в какое-то подразделение, и, если там есть мусульмане, мулла идёт работать с ними, а с православными – священник. Если мусульман нет, священник всë равно даёт возможность мулле сказать несколько ободряющих слов, которые очень нужны военнослужащим. Соответственно, наоборот, если мы приезжаем в подразделение, где подавляющее большинство мусульмане, священник приветствует ребят добрым словом, а мулла уже работает с ними. Кроме того, и представители буддистского духовенства приезжают в зону СВО к ребятам-буддистам.
– То есть теологических споров вы не ведёте?
– Нет, конечно. По-настоящему верующие люди ни к кому в душу лезть не будут, но и к себе в душу никого пускать не будут. И потом… о чём спорить-то? Мы одно дело делаем. Да, у нас разные религии, разные учения о Боге, но это не делает нас чужими, а тем более врагами. Более того, чем ближе к военным действиям, тем эти различия становятся менее принципиальны. Мы приезжаем, например, в подразделение к башкирам или татарам и так же радуемся встрече с ними, так же обнимаем их, а они всегда и накормят, и последнее отдадут. Там, в зоне СВО, всё работает по-другому. Воинский коллектив в условиях боевых действий – это единство и братство.
– Вы же наверняка осознаёте, что служение в зоне СВО сопряжено с риском для жизни. Извините за, может быть, глупый вопрос: страшно?
– Нормальный вопрос. И должно быть страшно. Если у человека на войне нет страха, значит, с ним произошло что-то нехорошее. Люди, конечно, по-разному боятся, порой бывает, что человек от страха в ступор впадает. Но по-хорошему, страх – это мобилизационное средство.
– Отец Андрей, чем мы здесь, вдалеке от зоны проведения СВО, можем помочь её участникам?
– Очень многим, потому что настроение там во многом зависит от настроения здесь. Это не значит, что люди должны перестать, например, ходить в кино. Укорять кого-то «как ты можешь то-то и то-то, когда происходит такое» – неправильно. Но мобилизоваться духовно, морально необходимо – помощь может заключаться в правильном отношении к происходящему, в молитве. Кроме того, у всех есть возможность так или иначе участвовать в оказании гуманитарной помощи. Я наблюдаю, как решался и решается вопрос с обеспечением военнослужащих в динамике, и могу сказать, что сейчас у них много что есть.
Но ведь важно гуманитарными акциями показать, что мы солдат помним, уважаем, любим, что нам дорог их труд. Условно говоря, не столько сами шерстяные носочки необходимы, сколько то тепло, с которым они связаны, а оно, безусловно, передаётся. Там у человека совершенно другие ценности появляются, совершенно иные чувства возникают. Какие-то мелочи, на которые бы мы здесь и внимания не обратили, там, наоборот, могут как деморализовать человека, так и морально укрепить его. Поэтому гуманитарные акции очень нужны и важны.
К примеру, сейчас в нашей митрополии проводится акция «Подарок герою». Это же здорово – священник приезжает в подразделение и дарит небольшие подарочки. Мы не ставим своей задачей обеспечить всех или накормить, наша цель – поделиться теплом, и это с большой радостью воспринимается нашими солдатами.
Понимаете, всё, что нужно для выполнения боевой задачи, государство даст, а духовную основу даёт как раз наша тыловая поддержка.
– А детские письма, рисунки?
– Такая поддержка крайне необходима! В условиях разлуки с родными, особенно в том случае, если с ними в силу объективных причин нет связи, «чужой» ребёнок, от которого ты получил письмо, воспринимается родным. И я знаю, что у многих военнослужащих при выполнении сложной боевой задачи при себе всегда есть иконочка и детское письмо. Спрашиваешь: «Что вас поддерживало?» Говорят: «Молитва, иконочка и детские письма».
Переклад на Українську:
«І має бути страшно»: протоієрей Андрій Канєв про служіння у зоні СВО в інтерв'ю «АіФ – Урал»
Учасники спеціальної військової операції повернуться з досвідом дружби, братства, справедливості. І практичним досвідом пізнання Бога. Про це в уральському виданні "АіФ - Урал" розповів настоятель храму в ім'я Володимирської ікони Божої Матері на Семи Ключах протоієрей Андрій Канєв. Отець Андрій Канєв з квітня 2014 року є штатним священиком МО РФ на посаді помічника начальника відділення роботи з віруючими військовослужбовцями Центрального військового округу. З того часу постійний учасник відряджень, як раніше було прийнято говорити, — у гарячі точки планети.
Рада Боженко, «АіФ-Урал»: – Отче Андрію, як склалася ваша історія священицького служіння в зоні СВО? - У 2013 році я, бачачи, що відбувається у сусідів, розумів, що все це світом не закінчиться ... Хотів принести якусь користь, тому з 2014 року я священик у штаті Міністерства оборони Росії. Це було моє добровільне рішення. Відповідно, моє служіння пов'язане з командуванням у зону бойових дій. - У чому ви бачили тоді і бачите зараз своє завдання? – Вона незмінна – допомогти нашим військовослужбовцям у духовному плані. Серед них багато віруючих, тому на навчаннях, і особливо в зоні бойових дій священик потрібен.
- Як кажуть, в окопі атеїстів немає? - Є, куди вони подінуться? Це вираз має під собою основу в глобальному сенсі, в тому плані, що людина в щось так вірить, але це не обов'язково релігійна віра. Не можна сказати, що всі, хто знаходиться на в окопі, стовідсотково православні або, скажімо, мусульмани. Інша річ, що в таких умовах людина пізнає Бога практично. Не теоретично, не «за традицією», а саме по-справжньому. Чи буде потім релігійною людиною, важко сказати, але віруючим залишиться точно. І я не хочу говорити про омотиви, за якими люди, що знаходяться в зоні СВО, приходять до Бога, людина – істота складна. Але цілком очевидно, що ці люди повернуться з особливим досвідом дружби, братерства, справедливості, досвідом спілкування з Богом – досвідом справжнім, а не формальним.
– Припустимо, що служіння в тих умовах відрізняється від служіння в храмі Єкатеринбурга.
Ви ж, швидше за все, не вимагаєте від військовослужбовців читання ранкового та вечірнього молитовного правила від першої до останньої літери? - Ні звичайно. Ранкове та вечірнє правило – для мирного життя. На лінії зіткнення все по-іншому, і робота священика теж вишиковується по-іншому. За великим рахунком, наше завдання – не заважати, тому все стисло, швидко, довгі проповіді в тих умовах, звичайно, недоречні. Так чи тургії повним чином ніхто не служить, тому ми беремо найголовніше, саму суть. Весь досвід, який є сьогодні у штатного духовенства, напрацьований на навчаннях. Як відомо, у Збройних сил Росії завжди були вчення – локальні, великі, дуже великі. Духовенство в них завжди брало участь, і той отриманий досвід застосовується зараз в зоні СВО. Навіть на навчаннях ти працюєш не так, як у храмі, там немає довгих служб, не застосовуються особливі правила підготовки до дієприкметника, до сповіді – умови не ті, тому все підлаштовується під військовослужбовців.
Спочатку ж спецоперації наш досвід розширюється, наприклад, у плані мобільності. Якщо на навчаннях ми ставили храм-намет, то в умовах бойових дій її не поставиш, тому у нас є храм на базі УАЗика. Це, з одного боку, наш транспортний засіб, а з іншого – у нього відкриваються задні двері, там є все необхідне для здійснення коротких богослужінь, таїнств.
Якщо є можливість, звісно. Чим ближче лінія зіткнення, тим можливостей менше і менше, тому там священик сам ходить, і все, що необхідно для здійснення короткого богослужіння, хрещення, сповіді, причастя, освячення чогось, наприклад, бліндажу, є у нього в рюкзаку. - Чи взаємодієте ви з представниками інших конфесій?
– Ми дуже тісно з ними працюємо, оскільки наша армія багатонаціональна і багатоконфесійна. Припустимо, на нашому напрямку понад півроку снами їздять мулли-добровольці. Ми живемо разом, харчуємось разом, їздимо разом, працюємо разом. Приїжджаємо до якогось підрозділу, і, якщо там є мусульмани, мулла йде працювати з ними, а православними – священик. Якщо мусульман немає, священик все одно дає можливість муллі сказати кілька підбадьорливих слів, які дуже потрібні військовослужбовцям. Відповідно, навпаки, якщо ми приїжджаємо в підрозділ, де переважна більшість мусульмани, священик вітає хлопців добрим словом, амулла вже працює з ними. Крім того, і представники буддистського духовенства приїжджають у зону СВО до хлопців-буддистів. – Тобто теологічних суперечок ви не ведете? - Ні звичайно. По-справжньому віруючі люди ні до кого в душу лізти не будуть, але й до себе в душу нікого не пускатимуть. І потім… чим сперечатися? Ми одну справу робимо. Так, у нас різні релігії, різні вчення про Бога, але це не робить нас чужими, а тим більше ворогами.
Більше того, чим ближче до військових дій, тим ці відмінності стають менш важливими. Ми приїжджаємо, наприклад, у підрозділ до башкирів або татар так само радіємо зустрічі з ними, так само обіймаємо їх, а вони завжди і нагодують, і останнє віддадуть. Там, у зоні СВО, все працює по-іншому. Військовий колектив в умовах бойових дій - це єдність і братерство.
– Ви ж, напевно, усвідомлюєте, що служіння в зоні СВО пов'язане з ризиком для життя.
Вибачте за, можливо, дурне питання: страшно? - Нормальне питання. Має бути страшно. Якщо людині на війні немає страху, значить, з ним сталося щось погане. Люди, звичайно, по-різному бояться, часом буває, що людина від страху вступника впадає. Але, по-хорошому, страх – це мобілізаційний засіб. – Отче Андрію, чим ми тут, далеко від зони проведення СВО, можемо допомогти її учасникам? – Дуже багатьом, бо настрій багато в чому залежить від настрою тут. Це не означає, що люди повинні припинити, наприклад, ходити в кіно. Докоряти когось «як ти можеш те й те, коли відбувається таке» – неправильно. Але мобілізуватися духовно, морально необхідно – допомога може полягати у правильному відношенні до того, що відбувається, у молитві. Крім того, у всіх є можливість так чи інакше брати участь у наведенні гуманітарної допомоги.
Я спостерігаю, як вирішувалося і вирішується питання забезпеченням військовослужбовців у динаміці, і можу сказати, що зараз у них багато що є. Але ж важливо гуманітарними акціями показати, що ми солдатів пам'ятаємо, поважаємо, любимо, що нам дорога їхня праця. Умовно кажучи, не стільки самі вовняні шкарпетки необхідні, скільки тепло, з яким вони пов'язані, а воно, безумовно, передається. Там люди зовсім інші цінності з'являються, зовсім інші почуття виникають. Якісь дрібниці, на які б ми тут і уваги не звернули, там, навпаки, можуть як деморалізувати людину, так і морально зміцнити її. Тому гуманітарні акції дуже потрібні і важливі.
Наприклад, зараз у нашій митрополії проводиться акція «Подарунок герою». Це ж чудово – священик приїжджає у підрозділ і дарує невеликі подарунки. Ми не ставимо своєю задачею забезпечити всіх або нагодувати, наша мета – поділитися теплом, і це з великою радістю сприймається нашими солдатами. Розумієте, все, що потрібно для виконання бойового завдання, держава дасть, а духовну основу дає якраз наша тилова підтримка. – А дитячі листи та малюнки?? – Така підтримка вкрай потрібна! Умовах розлуки схожими, особливо в тому випадку, якщо з ними через об'єктивні причини немає зв'язку, «чужа» дитина, від якої ти отримав листа, сприймається рідною. І я знаю, що розумних військовослужбовців при виконанні складного бойового завдання при собі завжди є ікона і дитячий лист . Запитуєш: «Що вас підтримувало?» Кажуть: «Молитва, іконка і дитячі листи».
На офіційному сайті Єкатиренбурзької єпархії РПЦ (рф), було розміщено публікацію «Духовная поддержка военных и гуманитарная помощь бойцам СВО: подведены итоги работы военного отдела Екатеринбургской епархии за 2022 год» (https://ekaterinburg-eparhia.ru/news/2022/12/26/90166/)
Важность труда священнослужителей и Церкви в вопросах поддержки защитников Отечества и духовно-нравственных ценностей нашего государства отметил митрополит Екатеринбургский и Верхотурский Евгений в ходе общеепархиального годового собрания.
Деятельность отдела по взаимодействию с Вооруженными Силами и правоохранительными учреждениями Екатеринбургской епархии за 2022 год была представлена участникам собрания и получила высокую оценку.
В Екатеринбургской епархии 169 священнослужителей духовно окормляют 239 воинских частей и подразделений силовых министерств и ведомств. С февраля 2022 года священники, окормляющие воинские части ЦВО на штатной основе, неоднократно командировывались в зону боевых действий.
– В период специальной военной операции, которая сегодня является главным событием в нашей стране и в мире, вы активно взаимодействуете с военными. Церковь окормляет тех, кто находится на территории СВО и тех, кто находится здесь. Я попросил делать это от сердца, исполнять это служение как свой священный долг, – сказал архипастырь.
Митрополит Евгений обратил внимание священнослужителей на выступления Святейшего Патриарха Кирилла и Синодальные документы о позиции Русской Церкви, что особенно важно при подготовке проповедей и наставлении прихожан, участников СВО в отношении текущих военных действий.
Духовное окормление военнослужащих организовано в военных комиссариатах, в 32-м военном городке и на полигоне «Свердловский», где проходят подготовку мобилизованные.
Военным отделом была собрана и передана гуманитарная помощь для военнослужащих Центрального военного округа, участвующих в СВО, на общую сумму более 1 млн руб. Это результат слаженной работы как руководителей направления – протоиерея Андрея Канева и Ильи Константиновича Новожилова, так и настоятелей уральских храмов и прихожан.
Переклад на Українську:
Духовна підтримка військових та гуманітарна допомога бійцям СВО: підбито підсумки роботи військового відділу Єкатеринбурзької єпархії за 2022 рік.
Важливість праці священнослужителів та Церкви у питаннях підтримки захисників Вітчизни та духовно-моральних цінностей нашої держави наголосив митрополит Єкатеринбурзький та Верхотурський Євгеній у ході загальноєпархіальних річних зборів.Діяльність відділу із взаємодії зі Збройними Силами та правоохоронними установами Єкатеринбурзької єпархії за 2022 рік була представлена учасникам зборів та отримала високу оцінку.
У Єкатеринбурзькій єпархії 169 священнослужителів духовно опікуються 239 військовими частинами і підрозділами силових міністерств і відомств. З лютого 2022 року священики, які опікуються військовими частинами ЦВО на штатній основі, неодноразово відряджувалися до зони бойових дій.
– У період спеціальної військової операції, яка сьогодні є головною подією у нашій країні та у світі, ви активно взаємодієте з військовими. Церква опікується тими, хто знаходиться на території СВО і тими, хто перебуває тут. Я попросив це робити від серця, виконувати це служіння як свій священний обов'язок, – сказав архіпастир.
Митрополит Євгеній звернув увагу священнослужителів на виступи Святішого Патріарха Кирила та Синодальні документи про позицію Російської Церкви, що особливо важливо під час підготовки проповідей та настанови парафіян, учасників СВО щодо поточних військових дій. Духовне окормлення військовослужбовців організовано у військових комісаріатах, у 32-му військовому містечку та на полігоні «Свердловський», де проходять підготовку мобілізовані.
Військовим відділом було зібрано і передано гуманітарну допомогу військовослужбовцям Центрального військового округу, що у СВО, загальну суму понад 1 млн крб. Це результат злагодженої роботи як керівників напряму – протоієрея Андрія Канева та Іллі Костянтиновича Новожилова, так і настоятелів уральських храмів та парафіян.
