Буквально через декілька днів після історичного Об’єднавчого собору, внаслідок якого постала автокефальна Православна церква України (ПЦУ), Верховна Рада VIII скликання ухвалила Закон № 2662-VIII про зміну назви релігійних організацій, керівний центр яких розташований в країні-агресорі. І хоча в самому законі не названо церкву Московського патріархату, там одразу сприйняли це на свою адресу. 
Закон був ухвалений 20 грудня 2018 року, набув чинності 26 грудня того ж року. На дворі кінець березня 2021-го, але проблеми, які покликаний вирішити цей закон, і досі актуальні, а сам закон на практиці так і не запрацював. Розбираємося, чому так сталося. 
Зміст закону
Сам закон не містить конкретної прив’язки до якоїсь із конфесій, проте запроваджує певні принципи, за якими можна вирахувати підпорядкованість релігійної організації в Україні російському центру. Більше того, акцент робиться не на Росії, як такій, а саме на країні-агресорі. Це свідчить про те, що закон не є дискримінаційним за релігійною чи етнічною ознакою, проте направлений на захист національної безпеки та протидії агресорові. У самому законі сформульовано три ознаки релігійної підлеглості. По-перше, якщо в статуті української організації є згадка про підпорядкованість іноземному центру. По-друге, якщо в статуті іноземного релігійного центру є згадка про підпорядкованість організації в Україні. По-третє, якщо у статуті іноземного центру є згадка, що представник української організації входить до складу керівного іноземного центру. Якщо релігійна організація в Україні має хоча б одну з цих ознак, то вона, відповідно до закону, мусить змінити свою назву. Українська православна церква (МП), яка заявляє про свою духовну єдність із Московським патріархатом, відповідає всім трьом критеріям. Якщо коротко, то по першому пункті – статут УПЦ, розділ І, пункт 5; по другому пункті – статут РПЦ, глава Х; по третьому пункті – статут РПЦ, глава V, пункти 1 та 4. 
Це якщо коротко, але якщо відповідно до прикінцевих та перехідних положень закону, то Мінкульт мав провести релігієзнавчу експертизу і визначити релігійні організації, які підпадають під дію закону. І в міністерстві провели таку релігієзнавчу експертизу. Ґрунтовний та дуже об’ємний документ на понад 800 сторінок було опубліковано 26 січня 2019 року в офіційному виданні «Урядовий кур’єр». Там був повний перелік усіх релігійних організацій, які підпадають під дію закону з відповідним номером ЄДРПОУ та адресою, а це – понад 12 тисяч юридичних осіб. Відповідно до закону, саме з цього моменту – офіційної публікації – і мав би початися процес перейменування. Релігійним центрам, тобто єпархіям, монастирям та синодальним управлінням дали 4 місяці на перейменування, а звичайним громадам – 9 місяців. Тобто дедлайн перейменування для центрів був 26 травня, а для парафій – 26 жовтня 2019 року. У разі відмови виконати закон, статути цих організацій втрачають чинність. Однак цього не сталося.
Судові оскарження
Спочатку Закон вирішила оскаржити в Конституційному суді України група депутатів із тодішнього «Опозиційного блоку». Вони 18 січня 2019 року подали конституційне подання, яке суд прийняв. Проте двічі переносив розгляд справи. Останнього разу дедлайн встановили на 19 квітня 2019 року – за два дні до другого туру виборів президента України. І коли вже було зрозуміло, що влада зміниться, вирішили просто не розглядати цю справу і не призначати наступних дат розгляду. Відтоді закон фактично «підвіс» у Конституційному суді. «Підвіс», але не був визнаний неконституційним. Тобто, фактично він лишився чинним, але над ним Дамоклевим мечем і далі висить можливе рішення КСУ. Цього для блокування дії закону було, вочевидь, недостатньо і УПЦ (МП) подала свій позов до суду. До КСУ вони звертатися не могли, а тому пішли до сумнозвісного Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК). Суть позову – визнати наказ Мінкульту про проведення релігієзнавчої експертизи незаконним. І це при тому, що Верховна Рада саме законом зобов’язала Мінкульт це зробити. Але в ОАСК у цьому не помітили ніякої логічної суперечності і відкрили провадження і провернули наступну схему. 
Для того, аби у процесі розгляду релігійні організації УПЦ (МП) не втратили правомочність (скажімо, якщо б розгляд справи затягнувся і вийшов за дедлайн перереєстрації), то для них 22 квітня було ухвалено рішення про забезпечення позову, яким ОАСК заборонив вчиняти будь-які дії щодо реєстрації релігійних центрів УПЦ (МП) (загалом 266 юридичних осіб – єпархії та монастирі). На практиці це означає повну заборону вносити до ЄДР будь-які зміни стосовно цих релігійних центрів. Фактично, це повна заморозка та блокування процесу перейменування. Зроблено це на час розгляду справи, яка вочевидь теж гальмується. Останній раз ОАСК збирався по цій справі, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 20 травня 2019 року. Тоді від Мінкульту вимагали усіляких деталей та дрібниць на кшталт: надайте листа, що ви отримали з реєстру статути УПЦ (МП), які ви аналізували; надайте докази, що ви отримали завірену копію статуту РПЦ (а він вочевидь брався з інтернету, оскільки є у відкритому доступі), а як ви перевіряли його автентичність; а хто входив до експертної ради, а які в них регалії; а надайте точну дату і час звернення до «Урядового кур’єра» з проханням оприлюднити експертизу і все таке інше. Можна було би ще попросити надати виписку по споживанню електроенергії для встановлення кількості годин, витрачених на проведення експертизи. Хоча, здається, і це ОАСК теж хотів отримати, коли вимагав надати інформацію «стосовно дати, часу початку та дати, часу закінчення релігієзнавчої експертизи». Коротше кажучи, забюрократизували цей процес по повній. Однак, за даними моїх джерел у Мінкульті, всі необхідні документи та свідчення по справі, міністерство надало. Після цього суд більше не збирався на засідання. І це зрозуміло. Адже поки триває розгляд – закон не виконується. Визнати наказ Мінкульту про експертизу, який прописаний законом, протиправним та незаконним – все одно що скасувати силу тяжіння. А тому єдиний варіант – затягувати з розглядом. Тим паче, що мораторій на перереєстрацію діє виключно на час розгляду справи в ОАСК і ніяким чином «не підв’язаний» під КСУ. Я більш ніж впевнений, що всі учасники цієї схеми – ОАСК та УПЦ (МП) це розуміли. Як з’ясували журналісти, скандально відомий очільник ОАСК суддя Павло Вовк через два дні, після того, як фактично призупинили дію закону про перейменування, їздив звітувати чи то брати благословення в митрополита Онуфрія. 
Але ці «вовчі послуги» все одно не вирішили питання комплексно, адже у рішенні ОАСК мова не йде про парафії. А саме вони становлять левову частку релігійних організацій (понад 10 тисяч юридичних осіб). Про парафії чи то забули, чи не знайшли способу вирішити питання. Але всі місцеві релігійні громади УПЦ (МП), які не змінили назви, фактично втратили чинність своїх статутів. Вони тепер не можуть вчиняти ніяких дій, допоки не приведуть документи у відповідність до Закону. Це означає, що вони не можуть укладати угоди, підписувати документи, відкривати рахунки в банках тощо. Навіть якщо вони, грубо кажучи, заборгують комунальникам за світло і їм його відріжуть, то наново підключити його вже не вийде. Однак це в теорії, а на місцях буває геть інше, і чиновники з місцевих ОДА можуть цілком і повністю заплющувати очі на це. 
Що робити?
Що ж робити, аби закон нарешті запрацював? Ну, по-перше, слід розуміти, що закон вже діє стосовно місцевих громад, його ніхто не скасовував, не блокував, не оскаржував. Діє, але не факт, що виконується. І відповідальність за його виконання виключно на чиновниках з регіональних ОДА. По-друге, варто розділити справи у КСУ та ОАСК. Тяганина у першому нінащо не впливає, адже вона не скасовує дію закону. Тому те, що в КСУ «висить» ця справа, великої ролі не грає. А от затягування в ОАСК якраз навпаки – тримає на паузі виконання закону. Фактично зараз саме Окружний адмінсуд Києва блокує закон про перейменування церкви. Більше того, навіть якщо сама УПЦ (МП) захоче змінити назву, або, до прикладу, призначити до якогось із монастирів нового намісника, то зробити вона це не зможе, оскільки ОАСК заборонив будь-які зміни до реєстру. І тут фактично вони самі себе переграли, бо рано чи пізно настане потреба внесення змін, а от можливості вже не буде і це заблокує юридичну правомочність монастиря як юрособи. У часи пандемії, коли летальні випадки стаються доволі часто, це ще більш актуально. Ну і наостанок. Ключ до глобального розв’язання питання про перейменування в руках саме УПЦ (МП). Річ у тім, що в законі перейменуватися мають ті церкви, чий центр перебуває у країні-агресорі, там не має прив’язки до Росії чи Москви як такої. Отже, коли Кремль припинить гібридну війну проти України, тоді і сама ця норма перестане бути чинною. Церква Московського патріархату має чудову нагоду продемонструвати українському суспільству, що вона дійсно виступає за мир, переконавши Володимира Путіна припинити війну проти України і звільнити окуповані та анексовані території. Тоді і відпаде необхідність такого ненависного УПЦ (МП) процесу перейменування. 
Дмитро Горєвой – релігієзнавець Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
