Ще раз про Мілана Герку

Без рубрики 16 апреля 2020 пока нет комментариев

Як ми раніше писали, священики Православної церкви Чеських земель і Словаччини, принаймні деякі з них, відверто співають в унісон з попами з Московії. Ця ситуація привернула нашу увагу, тому вирішили розібратися більш детально, що ж собою представляє постать протоієрея Православної Церкви Чеських земель та Словаччини, доктора богослов’я, секретаря Священного Синоду Православної Церкви Чеських земель і Словаччини містера Мілана Герки, який на перший погляд та й під час особистого спілкування справляє доволі приємне враження, а у його діях та громадській діяльності доволі відкрито відмічається відданість свої справі. У вільний від богослужіння час панотець навіть займається творчою роботою, власноруч пише книги на релігійну тематику.

З’ясувалося, що ректор православної духовної семінарії  Прешовського університету М.Герка не просто так займається ідеологічною обробкою семінаристів, насаджуючи їм ідеали «русского міра», силоміць прищеплюючи переконання у тому, що України як незалежної держави немає, а відтак і не повинно бути автокефальної Православної церкви України.

Яскраво підтверджує цю життєву позицію Мілана Герки його інтерв’ю для російських ЗМІ від 17 грудня 2018 року, під час якого він стримано зауважив, що «… визнання автокефальності Православної Церкви в Україні не сприятиме вирішенню напруженості та досягненню миру…». М.Герка також зазначив, що Православна церква в Чеських землях та Словаччині дуже стурбована погіршенням відносин між Російською православною церквою та Константинопольським патріархатом: «…те, що сталося в Україні, порушило відносини між Російською православною церквою та Константинопольським патріархатом. Ми вважаємо цю ситуацію дуже складною і сподіваємось, що Бог допоможе її врегулювати. Церква повинна приносити примирення між людьми і державами, а не бути джерелом напруги…».

Для подібних висловлювань словацького священика знайшлося декілька причин. По-перше, Мілан Герка ще за часів колишнього СРСР закінчив духовну семінарію РПЦ у тодішньому Ленінграді. Мабуть, не треба нагадувати читачам, що у славетні часи комунізму церква була під всеоглядним ковпаком ОГПУ-МДБ-КДБ, в структурі якого 4-й відділ П’ятого управління плідно займався  контррозвідувальною роботою в царині боротьби з «ідеологічними диверсіями» у релігійній сфері, забезпечував «кураторство над церквою».

Аби внести ясність у це питання, у нагоді стануть спогади чекіста А.А.Соколова, який у 1950-1960-х роках якраз працював по лінії розробки релігійних організацій. Йому як новоспеченому офіцеру органів держбезпеки одразу дали «…вказівку вербувати усіх без винятку слухачів академії (прим. – мається на увазі Московська духовна семінарія) та семінаристів…». Абсолютно переконані, що такий же Соколов працював й у Ленінграді у ті часі, коли молодий та наївний Мілан Герка тільки починав вчити релігійні постулати. А те, що приїхав він до Радянського Союзу з дружньої Чехословаччини, тільки додавало йому привабливості в очах кураторів з КДБ. Саме з тих пір герой нашого матеріалу виніс безмежну любов до «великого і братнього русского народу», яка пролягла через роки, в чому ми зараз і можемо пересвідчитися.

По-друге, більш значимою причиною такої діяльності Мілана Герки є його належність до Православної церкви Чеських земель та Словаччини, яка отримала автокефалію від Вселенського патріархату лише у 1998 році, тобто останньою перед здобуттям Томосу Православною церквою України. Маючи відносно невеликий термін визнання автокефалії, Православна церква Чеських земель та Словаччини згадується у диптиху автокефальних помісних церков на 14-му місці, випереджаючи лише нашу Помісну Церкву.

Вивчивши її історію, ми з’ясували, що у післявоєнному 1946 році попередниця  Православної церкви Чеських земель та Словаччини – Чехословацька православна церква перейшла від сербської юрисдикції під юрисдикцію Московського патріархату і була перетворена в екзархат. Згодом, 23 листопада 1951 року патріархом РПЦ був підписаний Акт про дарування автокефалії Православній церкві у Чехословаччині. Проте, історики вважають, що відправною точкою для такого рішення стала секретна постанова Ради міністрів СРСР від 30 січня 1950 року, якою визнавалася необхідність надання незалежності чеській православній церкві. Тобто,  кремлівськими вождями керували міркування геополітичного характеру і, зауважте, розпоряджалися вони про церкву у формально незалежній європейській країні. Про будь-яке відділення церкви від держави і не йшлося!

Згаданий акт Константинопольський патріархат не визнав, рахуючи, що Московська церква не мала права на надання автокефалії через те, що з часів святих Кирила та Мефодія Чеська церква перебувала під юрисдикцією Вселенського патріархату. Дуже нагадує реалії сьогодення!

Лише у 1998 році Константинополь вирішив визнати фактичну автокефалію чехословацької церкви, видавши «Патріарший та Синодальний Томос про дарування автокефалії святій Православній церкві Чеських земель та Словаччини».

Таким чином, наразі Православна церква Чеських земель та Словаччини повністю перебуває в орбіті впливу РПЦ, а у Москві з листопада 1999 року функціонує її представництво при патріарху Московському і всія Русі.Вже у 2013 році церкву потрясла криза, причиною якої став конфлікт між потенційним кандидатом на пост предстоятеля Православної церкви Чеських земель та Словаччини архієпископом Оломоуцьким та Брненським Симеоном (Яковлевичем) та рештою членів Синоду церкви, серед яких були міцні москвофільські настрої. В результаті протистояння останні вирішили відсторонити Симеона від посади, призначивши на його місце архієпископа Прешовського Ростислава (Гонту), який, до речі, у 2002 році закінчив православний богословський факультет Прешовського університету. Незважаючи на невдоволення Вселенського патріархату та заяви архієпископа Симеона, який оголосив усіх інших членів Синоду розкольниками, Помісний собор Православної церкви Чеських земель та Словаччини підтримав владику Ростислава та обрав його на кафедру предстоятеля церкви. З огляду на це, Константинополь  перервав будь-яке спілкування з Ростиславом та ієрархами, які його підтримали, і 6 лютого 2015 року у Відні на зустрічі Симеона та архієреїв Вселенського патріархату було прийнято рішення щодо архієрейської хіротонії архімандрита Ісайї (Сланинки) з метою створення легітимного в очах Константинополя синоду церкви.

Саме це представництво неодноразово відвідував протоієрей Мілан Герка, так би мовити, в інтересах поглиблення релігійних зв’язків із старшими братами з Московії та отримання нових вказівок на «запудрення мізків» слухачам Прешовської православної семінарії, і не тільки.

Остання така поїздка М.Герки до країни-агресора відбулася у липні 2019 року. Так, 26 липня він засвітився у Москві на урочистостях , присвячених 1000-річчю кончини святого рівноапостольного князя Володимира. Після богослужіння члени делегації Православної Церкви Чеських земель і Словаччини взяли участь в освяченні храму на IV фестивалі слов’янського мистецтва «Русское поле». Це щорічний міжнародний фестиваль, який проходить в Росії і популяризує культуру країни-агресора. Наступного дня у патріаршій резиденції у московському Даниловому монастирі відбулася зустріч патріарха Кирила з делегаціями помісних православних церков, які прибули до Москви. Делегацію Православної Церкви Чеських земель та Словаччини очолював саме Мілан Герка.

29 — 30 липня 2019 року словацька делегація також відвідала один з «найбільш знакових і знаменитих духовних центрів Росії» – Воскресенський Ново — Ієрусалимський монастир. Після завершення цих заходів усі учасники делегації отримали пам’ятні подарунки.  Окрім цього, очільник РПЦ нагородив всіх представників помісних церков медаллю «В пам’ять 1000-річчя кончини рівноапостольного великого князя Володимира». Певно, щоб відзначити їх заслуги у справі поширення вірусу «русского міра» в інших країнах світу.

З останніх подій, які виразно підтвердили позицію Православної  церкви Чеських земель та Словаччини  по відношенню до свого патрона — РПЦ, стала провальна як для московської церкви в цілому, так і особисто для патріарха Кирила зустріч предстоятелів помісних церков в Аммані (Йорданія) 26 лютого цього року.  Захід, за результатами якого Кирил планував потіснити Вселенського патріарха Варфоломія з місця «першого серед рівних» та продемонструвати усьому православному світу «небачену» підтримку з боку «незчисленних» сателітів, завершився повним пшиком.  Розколу не відбулося.

На зустріч прибули керівники лише чотирьох з п’ятнадцяти помісних православних церков (Онуфрія не рахуємо): сам голова РПЦ, єрусалимський патріарх Феофіл, який займався безпосередньою організацією «збіговиська», патріарх з Сербії Іриней та митрополит Православної  церкви Чеських земель та Словаччини Ростислав (подейкують, що він прибув на захід, аби не псувати відносини з Москвою). Тому потужну коаліцію проти Константинополя створити не вдалося, а стосовно надання Томосу Православній церкві України учасники зустрічі спромоглися лише на скромне зауваження, що для розв’язання поточної церковної ситуації в Україні (так була названа нищівна поразка РПЦ на українському напрямку, завдяки якій мрії Кирила про «найбільшу,  найбагатшу і найсильнішу» церкву світового православ’я можна потихеньку забувати) потрібний загальноправославний діалог.

 

Учасники зустрічі предстоятелів окремих православних церков в Аммані

Слід відмітити, що на опублікованих фото з учасниками заходу митрополит Ростислав чомусь постійно знаходився по праву сторону від Кирила.  Цікаво, чому?

Наші інсайдери відмітили, що десь за лаштунками цієї зустрічі знаходився й Мілан Герка. На жаль, він не потрапив на доступні у мережі фотографії.

Підсумовуючи усе вищевказане, слід констатувати, що секретар Священного Синоду Православної Церкви Чеських земель і Словаччини, ректор православної духовної семінарії  Прешовського університету Мілан Герка є відвертим противником автокефалії Православної церкви України та української державності.

З урахуванням цього, він гідний стати №1 у нашій новій ініціативі — онлайн-базі «Паноптикум«, до якої  планується вносити відомості про осіб, які заперечують незалежність нашої Помісної Української автокефальної церкви та становлять загрозу для її безпечного існування та подальшої розбудови.