Архієпископ Михайлівський і Кошицький Георгій – черговий «друг» РПЦ?

Без рубрики 26 Травня 2020 пока нет комментариев

Наше Братство продовжує роботу в рамках розпочатого проекту «Паноптикум». І ця діяльність приносить плоди у вигляді встановлення чергових прихильників Російської православної церкви, які не поспішають визнавати канонічність та автокефалію Православної церкви України.

Нашу увагу привернула постать архієпископа Михайлівського і Кошицького, архієрея Православної церкви Чеських земель та Словаччини  Георгія (Странського).

З першого погляду він справляє доволі позитивне враження: освічений, енергійний, ініціативний релігійний діяч, що свідомо та самостійно зробив вибір у своєму житті – служіння Богу. Незважаючи на досить молодий вік, архієпископ Георгій (Странський) займає досить високе становище в ієрархії Православної церкви Чеських земель та Словаччини, обіймаючи пост члена її Священного Синоду.

Завдяки отриманню гарної освіти у найпрестижнішому університеті Чехії – Карловому університеті у Празі – архієпископ Георгій є чи не найбільш інтелектуальним обличчям Православної церкви Чеських земель та Словаччини, у якого охоче беруть інтерв’ю ЗМІ. Маючи диплом з англійської філології та демонструючи свою відданість церкві, він регулярно сприяє церковній пресі та іншим періодичним виданням, перекладаючи богословські та інші професійні тексти з англійської мови. Єпископ Георгій також неодноразово представляв Православну церкву Чеських земель та Словаччини і словацьку православну молодь на багатьох вітчизняних та міжнародних зборах, має великий досвід організації паломницьких поїздок по Чехії та за кордоном.

Показовою виглядає досить стрімка церковна кар’єра Георгія Странського – шлях від здобуття повної семінарської освіти до отримання сану архієпископа зайняв лише 15 років.

У 1994 році він отримав повну семінарську освіту в Єпархіальному духовному училищі св. Горазда у м. Оломоуц (Чехія),  у червні 2007 року отримав вищу богословську освіту (магістр) у богословській академії св. Кирила і Мефодія в Ужгороді. Вже 19 лютого 2009 року на підставі рішення Єпархіальних зборів Михалівської єпархії владика Георгій став першим єпископом Михайлівським і Кошицьким, а два дні по тому отримав сан архієпископа.

Суцільний позитив та приклад для наслідування бажаючим присвятити своє життя Божій справі! Але, як у нас кажуть, не обійшлося й без «нюансів»…

Як стало відомо, архієпископ Георгій безпосередньо причетний до виникнення смути всередині Православної церкви Чеських земель та Словаччини, яка почалася у квітні 2013 року після зречення від престолу її очільника митрополита Христофора і про яку ми раніше згадували у нашому матеріалі про Мілана Герку. Більше того, через півроку, 19 жовтня, амбіційний молодий архієпископ здійснив відчайдушну спробу захопити пост архієпископа Празького, що могло відкрити йому шлях до керівництва  усією Православною церквою Чеських земель та Словаччини. Ці вибори, які проходили у Празькому соборі святих Кирила і Мефодія, деякі гарячі голови назвали спробою гомосексуального перевороту у чеській та словацькій церкві, натякаючи на нетрадиційну сексуальну орієнтацію Георгія, про яку відкрито заявив представник Константинопольського патріархату на церковному зібранні у Празі.

Заколотників, які пішли на відкритий конфлікт із Вселенським патріархатом, очікувано підтримала Російська православна церква. Ніхто ж не буде заперечувати, що підживлювати існуючі конфлікти у власних інтересах Росії не звикати.

У листопаді 2013 року остання направила до Праги свого емісара –  очільника Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату (ВЗЦЗ МП) митрополита Іларіона (Алфеєва), який 7 листопада провів неофіційну приватну зустріч з ініціаторами смути – архієпископом Георгієм та архімандритом Марком (Крупіцою).

Примітним є той факт, що про плани візиту на канонічну територію  Православної церкви Чеських земель та Словаччини митрополит Іларіон, як мало б бути, заздалегідь не проінформував її очільника архієпископа Симеона. Він зробив це згодом, вже прибувши до Праги. З огляду на це, на офіційний візит представника РПЦ до Чехії це абсолютно не було схоже. Абсолютно очевидно, що московський священник приїздив вивчити ситуацію всередині незалежної та автокефальної Православної церкви Чеських земель та Словаччини в інтересах зміцнення впливу на неї з боку Москви та пообіцяти змовникам всебічну підтримку в їхній «нелегкій» справі. Це викликало у багатьох асоціації з 1968 роком та проявило ще одну лінію фронту у протистоянні між Москвою та Константинополем за гегемонію у православному світі.

Надихнувшись підтримкою московського емісара, вже через місяць, 9 грудня, архієпископ Георгій спільно з іншими членами Священного синоду – архієпископом Прешовським та усієї Словаччини Ростиславом (Андрій Гонт) та вікарним єпископом Іоакимом (Роман Грдий) здійснили переворот у Православній церкві Чеських земель та Словаччини. Ними за особистої присутності вищезгаданого митрополита Іларіона було відсторонено від виконання обовязків місцеблюстителя митрополичого престолу архієпископа Оломоуцького та Брненського Сімеона та призначено на цю посаду архієпископа Ростислава.

Згадані факти чітко вказують на характер зв’язків архієпископа Георгія з московськими попами і повністю пояснюють його позицію в «українському» питанні.

У серпні 2018 року, у розпал боротьби за надання автокефалії Помісній Українській православній церкві, він заявив, що «ніколи в історії Церкви автокефалія не дарувалася схизматичним угрупуванням без прохання канонічної Церкви». Під схизматичними угрупуваннями Георгій мав на увазі УПЦ КП та УАПЦ, а канонічною Церквою в Україні вважає виключно Московський патріархат на чолі з митрополитом Онуфрієм, який ніяких прохань про автокефалію Константинопольському патріарху не  надсилав. Архієпископ Георгій наголосив, що на засіданні Священного Синоду Православної Церкви Чеських земель та Словаччини було прийнято рішення про те, що питання про українську автокефалію має вирішуватися церковним шляхом, без будь-якого втручання державних структур, тобто «політиків та інославних християн України».

«Наша Помісна Церква сказала б «так» українській автокефалії тільки в тому випадку, якщо б прохання виходило від Блаженнішого Митрополита Онуфрія, висловлювало соборну думку всіх архієреїв УПЦ і було схвалено Церквою-Матір’ю, – заявив архієпископ Георгій. – А в даних умовах не дотримуються освячені віками канони, порушуються правила. І в таких умовах наша Церква Синодальним зверненням сказала: «Ні»».

Окремо він пройшовся по національному духу Української Помісної православної церкви: «Ми не маємо права закликати розкольників України, хоча багато хто з віруючих нашої Церкви саме українці, але ми молимо всіх українських розкольників про те, щоб вони зрозуміли: найголовніше і найважливіше – не національність, це – Христос, Який дає сенс усьому найкращому, що є на землі, наділяє сенсом всяке народне житіє, культуру, мистецтво».

Не змінив своєї позиції архієпископ Георгій й після найвизначнішої події у житті нашої Церкви – отримання Томосу про автокефалію.

3 лютого 2019 року у Москві на святкуваннях 10-річчя інтронізації патріарха у погонах Кирила, куди приїхали представники більшості Помісних Православних Церков,  архієпископ Михайлівський та Кошицький з приводу автокефалії ПЦУ заявив, що всі єпископи – це єпископи Христові, а претензії з’являються, коли «один престол ставить себе вище за інших». Цим він поставив під сумнів «першість серед рівних» Вселенського патріархату та його виключне право на дарування Томосу про автокефалію.

З огляду на вищесказане, за відверту промосковську позицію та заперечення автокефалії Православної церкви України з великою шанобливістю даруємо архієпископу Михайлівському та Кошицькому почесне 2-ге місце у нашій базі даних «Паноптикум».